ГЛУХО.
1. Присл. до глухий 2. — А чи не прийшли Глибівські чумаки додому? — проговорив [Данило] та так глухо, мов не своїм голосом (Марко Вовчок. 1. 1955, 99); Глухо гули потужні мотори (Вадим Собко, Запорука.., 1952, 3).
2. у знач. присудк. сл. Нічого не чути. Глухо скрізь, холодно, темно (Павло Грабовський, I, 1959, 358)
3. присл., розм. Щільно, наглухо. Шпунтубель складається я двох колодок (1 і 2). До колодки (1) вставляється залізко, що закріплюється клином. Підошвою цієї колодки є металева пластинка, глухо закріплена на колодці (Столярно-будівельна справа, 1957, 93).