ГЛЯ́НЕЦЬ, ецю, ГЛЯНС, ГЛЯНЦ, у, чол.
1. Блиск вилощеної, начищеної, відполірованої або покритої лаком поверхні. Він прийшов до столу легкими кроками, наче не ступаючи по чистих, до глянцю натертих квадратах паркету (Натан Рибак, Час, 1960, 99); На черевику глянець зник (Микола Шеремет, Інд. зошит, 1958, 15).
2. перен. Про блискучий зовнішній вигляд і манери людини. Він віддасть його [хлопчика] комусь із магнатів, щоб при магнатському дворі набув він елегантних манер, знайомств і глянцю (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 39).