ГЛЕВКИ́Й, а, е.
1. Схожий на мокру глину; недопечений (про хліб). Глевкий, чорний, як земля, хліб давив у горлі й тріщав у зубах (Нечуй-Левицький, II, 1956, 100); — Коли протяг у хаті, коровай неодмінно зісподу буде глевкий! (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 42).
2. перен. Не до кінця сформований; недозрілий. [Деякі парубки:] Молодий ще дуже! Хоч і повно в його голові розуму, так глевкий же ще той розум, — нехай зачерствіє!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 66);
// Повільний у рухах, неповороткий (про людину). Другий помічник був добродушний, глевкий (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 259).