ГЛАША́ТАЙ, я, чол.
1. іст. Те саме, що оповісник. Городян скликали на віче дзвоном або через глашатаїв (Історія СРСР, I, 1956, 55); Ледь зарожевів схід, як по кутках пішли глашатаї (Федір Бурлака, О. Берегли, 1959, 34).
2. чого, перен., уроч. Той, хто прилюдно проголошує що-небудь і бореться за його здійснення. Шевченко виступав як глашатай революційного повстання пригноблених класів проти царизму, проти поміщиків усіх національностей і в тому числі проти українського панства (Історія УРСР, I, 1953, 426); Вірна ленінським настановам, вимогам Комуністичної партії, радянська преса була і є активним глашатаєм нових, вищих форм соціалістичного змагання (Радянська Україна, 26.VIII 1958, 1).