ГІРЧИТИ, чу, чи́ш, недок.
1. перех. Насичувати гіркотою. Повітря гірчить сигара (Юрій Яновський, V, 1959, 33); * Образно. Гірчила душу певність, що жоден з мирославських гінців — ні до Січі, ні до царя не дійшов (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 513).
2. тільки 3 ос. неперех. Мати гіркуватий смак, віддавати гірким;
// безос. — Не хочу я сигарет. Від них тільки в роті гірчить (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 115).