ГІПНО́З, у, чол.
1. Стан часткового сну, який викликається здебільшого навіюванням. Якщо звичайний сон є затримання, гальмування всієї діяльності вищого відділу мозку, то гіпноз слід уявляти собі як часткове затримання різних ділянок цього відділу (Павлов, Фізіологія вищої нервової діяльності, 1951, 52); * У порівняннях. Як у гіпнозі, Ніна мовчки повертається і йде (Олесь Донченко, V, 1957, 501).
2. Усипляння шляхом навіювання та вплив на волю людини у такому етапі (здебільшого з метою лікування); гіпнотизування. Для лікування бородавок користуються також гіпнозом (Як запобігти заразним хворобам шкіри, 1957, 75); Його водолікування, гіпноз не бере, не те що трава! (Юрій Яновський, I, 1958, 502).
3. перен. Сила впливу, властива кому-, чому-небудь; чарівність. — Фізична сила відіграє також свою роль в людськім житті; забирає в полон, побіджаючи [перемагаючи] якимсь несвідомим гіпнозом (Ольга Кобилянська, III, 1956, 50); Нрзабаром Турбай мимоволі піддався гіпнозові дивовижної краси, що нахлинула на нього неждано, як тільки вони в’їхали в село (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 85).