ГЕТЬМА́НИЧ, а, чол., іст. Син гетьмана. Гетьманич Олександр Коньцпольський дістав від свого батька в спадщину всі маєтки (Петро Панч, III, 1956, 51); [Мотря:] Це миргородський полковник, вихователь гетьманича Юрася (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958, 201).
ГЕТЬМАНИЧ
Тлумачення слова