ГЕ́ТЬМАН, а, чол.
1. В XVI ст. — виборний ватажок козацького війська Запорізької Січі, з XVII ст. до 1764 р. — начальник козацького війська та верховний правитель України. Найвищою військово-адміністративною і судовою владою на Україні, яка замінила вигнану в ході війни [1648 р.] польську шляхетську владу, була влада гетьмана і генеральної старшини при ньому (Історія УРСР, I, 1953, 240); Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани (Тарас Шевченко, I, 1951, 58); * У порівняннях. Низько насува [Михайло] шапку чорну на чорні брови і походжає, сам оддалік, як гетьман поперед ворогом (Марко Вовчок, I, 1955, 338).
2. Головнокомандуючий збройними силами Польсько-Литовської держави в XVI — XVIII ст.