ГАВКАННЯ

ГА́ВКАННЯ, я, сер. Дія за значенням гавкати і звуки, утворювані цією дією. Враз знадвору почулось несамовите гавкання (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 244); З радісним гавканням плигав Волохан навколо нерухомого Тико (Микола Трублаїні, I, 1955, 273);  * Образно. Дві доби тривав пекельний гуркіт, хрипке гавкання зеніток (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 178);  * У порівняннях. Мене манило звучне батькове ценькання і грубий, уриваний стук важких молотів, мов гавкання злющих, великих та похриплих псів (Іван Франко, IV, 1950, 463).