ГАСИ́ЛЬНИК, а, чол., заст.
1. Пристосування для гасіння вогню (свічок, світильників і т. ін.). Пам’ятаєш, як у Діккенса дух різдва часом сам себе гасильником накриває (Леся Українка, V, 1956, 112); * У порівняннях. Паламар вертівся і скакав по хаті то до Івана, то до Василя, розмахуючи лісковим костуром, мов гасильником (Іван Франко, I, 1955, 163).
2. перен., розм. Те саме, що гаситель 2. Скрізь, де народжується смілива думка або сумнів щодо святого письма, — з’являється чернець і кат, гасильник думок і знання (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 593).