ГАРМОНІЗА́ЦІЯ, ї, жін.
1. Створення акордового супроводу до якої-небудь мелодії. Принцип добору й гармонізації народних мелодій, функції музики в обох цих творах [«За Неман іду», «Не ходи, Грицю..»] однакові (Українська класична опера, 1957, 103).
2. Музичний твір, створений на основі запозиченої мелодії. Лисенко перший своїми гармонізаціями, надрукованими в численних його збірках, подав самоцвіти нашого мелосу в золотій оправі тогочасної музичної мислі (Максим Рильський, III, 1955, 358); Хори в «Катерині» — чи не найкращі щодо якості музики. Найчастіше це гармонізації народних пісень (Українська класична опера, 1957, 268).