ГА́РЕЦЬ, рця, чол., заст.
1. У дореволюційній Росії — міра сипких тіл, що дорівнює 3,28 літра. На качку давали з економії по гарцеві зерна, але качка за літо здохла б, а не прохарчувалась би тим гарцем (Нечуй-Левицький, II, 1956, 187).
2. Посудина, що вміщує таку кількість речовини. Ліля і Марися гарцями збирали [хрущі] і топили (Леся Українка, V, 1956, 8).