ГАРАЗД 1, невідм.
1. част. Уживається для вираження згоди; чудово, нехай буде так; добре. — Гаразд, добре! Усього навезу! — сміється гірко Пилип (Панас Мирний, III, 1954, 8); — Гаразд, гаразд, мовчатиму, коли так хочеш (Леся Українка, III, 1952, 748).
2. присл. Добре, як слід, належним чином. Знаєш гаразд, як твій брат Еней, блукаючи морем. Вздовж берегів негостинних, спізнав усю лють і запеклість Серця Юнони (Микола Зеров, Вибр., 1966, 240); Але що це за машини, гаразд не можна було добрати (Олесь Донченко, I, 1956, 58);
// у знач. присудк. сл. Очі Марії сяють радістю. Він розуміє, що все гаразд (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 591).
Раз та (да) гаразд див. раз.
ГАРАЗД 2, у, чол., діал. Щастя, благополуччя. Я гаразду не зазнала, та вже й не зазнаю (Словник Грінченка); Сердечно бажаю Вам здоров’я та всякого гаразду (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 264); Челканов, Касандров, Грозний і Курило прагнули насамперед до створення зовнішнього, показного гаразду і зовнішніх успіхів (Іван Микитенко, II, 1957, 495);
// Те саме, що гаразди. По-хазяйському, бачу, зробив молодий, — похвалив Васюта Федора, — і молоду файну вихопив, і господарського гаразду набрався, (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 446).
♦ На гаразд — на добре, до речі, до ладу. Чи буде це на гаразд? (Словник Грінченка).