ГАЛАСЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який галасує (у 1 знач.). Галасливим, радісним натовпом вибігли учні з школи (Олександр Копиленко, Подарунок, 1956, 34);
// Сповнений галасу (у 1 знач.). Місто росло гомінливе і галасливе, як і належить столиці (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 6); Йому приснився галасливий базар (Олесь Донченко, VI, 1957, 80).
2. перен. Який викликає сенсацію; гучний. Кому було потрібно, щоб він став ще й перед судом у такій галасливій справі? (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 337).