ГАДЮ́ЧНИК, а, чол.
1. Місце, де живуть гадюки; кубло гадюки. Звалища артилерійських снарядів, що, мов гадюки в гадючнику, дрімали в цій землі, приховані бур’янами (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 285).
2. перен. Скупчення ворожих сил. Доки минули цей розворушений гадючник — смугу повсталих колоній та хуторів — до краю вимучились всі, від командира до гуртоправа (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 414); В своєму гадючнику українські буржуазні націоналісти розпинали і обпльовували ім’я Шевченка, лили на нього потоки бруду,.. дико знущалися над його світлою пам’яттю (Жовтень, 2, 1956, 83).