ГАДЮЧЕНЯ́, яти, сер.
1. Маля гадюки (у 1 знач.). Щойно народжені гадюченята вже отруйні і при небезпеці намагаються вкусити ворога (Визначник земноводних та плазунів, 1955, 133); * Образно. Перед Великою Вітчизняною війною у фашистсько-гестапівських інкубаторах понавилуплювалося чимало коновальсько-мельнико-бандерівських гадюченят (Остап Вишня, I, 1956, 446); * У порівняннях. Знову в серце вповзли гадюченятами сумніви (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 185).
2. перен., зневажл. Про злу, підступну молоду людину. — Це гадюченя, що брехало нам у вічі, треба провчити при нагоді (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 212);
// Уживається як лайливе слово. — Корову забив та ще на мене руку підіймаєш? Ах ти ж гадюченя..! (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 35).