ФРАМУ́ГА, и, жін.
1. Верхня частина віконної рами або дверей, яка звичайно відчиняється. Катя рвучко відчинила на себе знайомі двері зі скляною фрамугою (Олекса Гуреїв, Життя.., 1954, 217); Через оставлену над вікном підняту фрамугу долітали окремі голоси та одноманітний рівний шум дощу чи гомону соснового бору довкола будинку (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 209).
2. діал. Ніша. І, схилившись удвоє, сторож уліз в якусь ніби нору, ніби фрамугу, вибиту в стіні (Іван Франко, VI, 1951, 161); Часом з’являвся несподівано у фрамузі стіни фонтан, весь покарбований написами з корану, обліплений весь дітворою (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 123).