ФОРТУ́НА, и, жін.
1. Богиня щасливої долі, талану в римській міфології, яку зображували молодою жінкою із зав’язаними очима, з рогом достатку в руках, іноді на колесі; символ щасливого випадку, удачі. За ним [Астуром] Азиллас плив на барці, Се родич нашій паламарці, — Недавно з кошельком ходив: Но, бач, безокая фортуна Зробила паном із чупруна (Іван Котляревський, I, 1952, 251); Колись була сильніша за Нептуна Британія — володарка морів. Та згодом відвернулася фортуна від Альбіону білих берегів (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 110);
// Щасливий випадок, удача, успіх. [Наталя:] Я питала себе, яка невідома зірка веде цю людину [Ярчука]? Може, це випадкова фортуна, збіг обставин? (Іван Микитенко, I, 1957, 408); Інститутська історія забулась, а примхлива фортуна незмінно сприяла щасливому Сачкові (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 25);
// розм. Доля, талан. Спілка з Клавдою була ніби змовою проти злих сил, якоюсь гарантією, що фортуна Клавди бодай тінню своєю захистить від злого й тих, що стоять поблизу обранки (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 570); Така, видно, фортуна чоловіку: не схотів Василько їздити на волах, а в заводі робить біля кораблів (Михайло Стельмах, I, 1962, 339).
♦ Колесо фортуни див. колесо; Пестій (пестунчик) фортуни див. пестій, пестунчик; Улюбленець фортуни див. улюбленець; Фортуна послужила див. послужити; Фортуна усміхається (усміхалася, усміхнулася, усміхнеться) кому — кому-небудь щастило (пощастило, пощастить). Фортуна таки раз усміхнулася йому (Іван Франко, VIII, 1952, 363); В уяві гетьмана виник лисячий образ запорозького пройди, якому фортуна так всміхалася в житті (Іван Ле, Наливайко, 1957, 179).
2. заст. Майно, статок. По п’ятилітнім життю в Парижі він прибув з родиною до Галичини, де за останки колишньої фортуни закупив убоге гірське сільце (Іван Франко, III, 1950, 344).