ФОРТЕ́ЦЯ, і, жін.
1. Укріплений пункт з міцними капітальними спорудами, постійним гарнізоном, озброєнням та різними запасами, признач. для тривалої кругової оборони. «Ріжте, бийте!» на фортеці Кричить Гамалія (Тарас Шевченко, I, 1963, 199); Під фортецею збереглися глибокі рови (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 82); Вся в снігу і сонці, вирисовується на фоні небосхилу невисока гора, як короною увінчана зубчатими мурами і баштами руїн древньої фортеці (Іван І. Волошин, Сади.., 1950, 110); Мовчазна й негомінлива тепер Хотинська фортеця. А колись тут, біля кам’яних мурів, схрещувалися шаблі, ламалися списи, падали ядра (Наука і життя, 10, 1968, 39); * Образно. Піхота ішла, літаки в вишині, Промчалися танки — фортеці стальні, Здіймаючи вслід хуртовину широку (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 67); * У порівняннях. Серед залитого водою подвір’я височів, мов фортеця, темний млин (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 63).
▲ Літаюча фортеця див. літаючий.
2. перен., уроч. Надійний захист, опора, твердиня. Фортеця всесвіту, ти, зоряна Москва, Уста затиснувши, над суходіл і води, Як щастя вартовий, у темряві негоди Незламно зносилась, сувора і жива (Максим Рильський, II, 1960, 291); Радянський Союз став могутньою фортецею передової науки в усьому світі (Розвиток науки в УРСР.., 1957, 7); Сьогодні наша країна, як ніколи сильна і могутня, є надійною фортецею миру і безпеки всіх народів (Комуніст України, 5, 1970, 49).