ФЛЕЙТА

ФЛЕ́ЙТА, и, жін. Духовий музичний інструмент високого регістру, що являє собою дерев’яну трубку з циліндричним або конічним каналом. Флейта свистіла, мов вітер між кручами (Іван Франко, II, 1950, 73); В кутку стояла величезна шафа, в котрій за склом були інструменти на цілий оркестр: і контрабаси, і валторни, і скрипки, й флейти (Володимир Самійленко, II, 1958, 412); Гучали дзвони і бубни, виспівували флейти і віоли (Павло Загребельний, Європа. Захід, 1961, 263);  * Образно. Флейта іволги в грабині, Туркіт горлиці на клені… (Максим Рильський, III, 1961, 129);  * У порівняннях. Голос був у них [ведмежат] надземний І виводив, наче флейта! (Леся Українка, IV, 1954, 195).
▲ Флейта Пана; Панова флейта — народний духовий інструмент у вигляді з’єднаних разом кількох сопілок різної величини та настройки. Флейта Пана.. — інструмент, що має серйозне значення для історії музичної культури багатьох народів (Народна творчість та етнографія, 4, 1958, 59); [Амфіон:] Тоді ти зійдеш он туди на гору і пустиш голос Ланової флейти, і зійдуться товариші до нас (Леся Українка, I, 1951, 449).