ФЛАЖОЛЕ́Т, чол.
1. род. а. Старовинний музичний духовий інструмент на зразок флейти.
2. род. у. М’який звук свистячого тембру, який одержують на струнних музичних інструментах легким доторканням пальця до певних точок струни. Контрастною [у IV симфонії Б. Лятошинського] є поява ліричної, задумливої теми — соло англійського ріжка, м’який оксамитовий тембр якого гарно виділяється на фоні флажолетів розділених на девуять партій скрипок (Мистецтво, 5, 1965, 10); Досить легко на бандурі виконувати октавний флажолет (ізольоване звучання гармонійного призвука) (Гуменюк, Українські народні музичні інструменти, 1967, 95).