ФІОРИТУ́РА, и, жін.
1. Орнаментальний пасаж, що прикрашає мелодію. Пісня («Ой у полі корчомка») має типічний волинський (чи взагалі правобережний) мотив: без фіоритур, мелодія просто починається і кінчається тією самою низькою нотою (Леся Українка, V, 1956, 72); Любив він музику. Коли, бувало, Десь на весіллі голосно ударить Оркестр немудрий — ..Усякі витворяючи форшлаги, Фіоритури, викрути, окраси, Що в них сільські кохаються артисти, — Аж стрепенеться Дмитрик і біжить На скрипки голос (Максим Рильський, II, 1960, 304).
2. перен. Про те, що додається для прикраси, пожвавлення чого-небудь. Чого і ти навідався, Адаме, На цей базар фіоритур і поз? Невже тобі в цім галасливім храмі Дасть забуття заброда-віртуоз? (Микола Бажан, Роки, 1957, 281).