ФАТ, а, чол.
1. розм. Самовдоволений франт, джиґун; особа, що любить похизуватися. [Микола:] От бестія, вже до полковника доп’явся. Мій кореш [товаришок].. Фат вищої марки (Дмитро Бедзик, Ост. вальс, 1959, 64).
2. заст. Роль самовдоволеного франта, коханця-позера в театральній п’єсі; актор, що виконує таку роль.