ФАНТОМ, чол.
1. род. у, книжн. Привид, примара, ілюзія. Пішла [Маня] спішним кроком за братом.., оглянувшися ще раз за мною, мов у бажанні переконатись, чи бачила вона справді колишнього адоратора [поклонника] свого, чи з’явився, може, якийсь фантом перед її очима (Ольга Кобилянська, III, 1956, 110); Боже мій! Які фантоми!.. Подивіться навкруги: Замки з баштами, луги, Феї, рицарі і гноми… (Микола Вороний, Вибр., 1959, 167); * У порівняннях. Понад голови люду того Йдуть всесвітнії бурі, Панства, царства встають і падуть, Мов фантоми понурі (Іван Франко, XII, 1953, 523);
// Що-небудь нереальне, що існує лише в уяві. Невже ж усі ті декламації про спокій душі — пуста видумка, ілюзія, фантом? (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 148); Туга за фантомом щастя — се щастя. Досягнення приносять розчарування (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 279).
2. род. а, спец. Модель людського або тваринного тіла (чи його частини) натурального розміру, що служить наочним приладдям у навчальному закладі, є експонатом у музеї тощо.