ФА́НТЯ, я, сер., збірн., діал.
1. Одяг, білизна. В одну хвилю виросла перед Марусею ціла купа всякого жіночого фантя (Гнат Хоткевич, II, 1966, 147); Весною двадцятого року з болем у серці отримував [Погиба] од поляків для своїх козаків недоношене фантя колишньої австрійської армії (Михайло Стельмах, II, 1962, 50).
2. Лахміття, подертий одяг, старі непотрібні речі тощо. * Образно. Годі мандрувати [архівам] залізницями. Тепер це фантя все вантажили на бендюги (Яків Качура, II, 1958, 381).