ФАНТ, а, чол.
1. перев. мн. Гра, учасники якої виконують як штраф які-небудь, звичайно жартівливі, завдання, визначені жеребкуванням. Стояли [ми] біля входу. Про Жорж Занд розмова долетіла… Ці пройшли — вже друга пара: х-ха, невже у фант не вмієте?.. (Павло Тичина, I, 1957, 218); Юра проходить до парку. Там гімназистки грають в горілки, [горюдуба] фанти, попсований телефон (Юрій Смолич, II, 1958, 47).
2. Предмет, який дає учасник гри як штраф для визначення жеребкуванням завдання. Коли цього разу почали збирати фанти, Бронко вирішив, що тільки-но почнуть грати у «монастир», він шмигне з залу (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 234);
// Завдання, яке виконують учасники гри як штраф. — Наші дами просто при людях обнімаються й цілуються з кавалерами при фантах, в іграшках (Нечуй-Левицький, III, 1956, 140).