ФАНА́ТИК, а, чол.
1. Надзвичайно релігійна людина, що нетерпимо ставиться до інших вірувань, іновірців. Стрибайло був, як і Бо болій, запеклим католицьким фанатиком, ніщо його не спиняло, ніщо і не лякало (Олекса Стороженко, I, 1957, 383); Малювати доводилося потай, бо мусульманський закон забороняє зображувати тварин і людей, і фанатики-бухарці, впіймавши його на гарячому, могли б і штрикнути його кинджалом або придушити (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 180).
2. перен. Людина, пристрасно віддана якій-небудь справі, захоплена якоюсь ідеєю, що нерідко робить таку людину однобічною, обмеженою. За хвилину перед Огеєм сиділа вже не прибита нещастям мати, а людина діла, фанатик великої справи і знавець юнацької душі (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 243); Фанатиків Сокорина не любив за їхню упертість і небажання глянути на життя зрячими очима (Панас Кочура, Родина.., 1962, 269); Казали, що Сафарова ніщо не цікавило, крім дорученої йому справи. Це — фанатик будівництва, людина кам’яної волі (Олесь Донченко, II, 1956, 278).