ФА́ЛДА, и, жін.
1. Трубкоподібна складка на одязі, портьєрах і т. ін. Марія обтягувала на собі спідницю, поправляла рясні фалди (Нечуй-Левицький, II, 1956, 104); Настя примірювала червону, як жар, матерію і бгала її в дрібненькі фалди (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 54); За солдатською звичкою оправив [Іванов] гімнастерку, обсмикнув її фалди під пояс ззаду (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 232); Здивувався [Яремченко], побачивши у фалдах портьєри голову з роговими окулярами на носі (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 81).
2. Боковий або нижній край чоловічого одягу з розрізом; пола. Від шинелі хлястик відірвався і ззаду фалди бовталися (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 133); На ньому зелений чиновницький мундир з довгими фалдами (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 244); Біжу, скільки духу, шпичаки колють у ноги, я падаю, але встаю й ще прудкіше біжу. А батюшка, піднявши фалди, шпарить навздогін (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 31).
♦ Присісти фалди, зах. — не відриваючись працювати. Оля була переконана, що «мала» не дістане ніде двадцять п’ять злотих і повинна буде через те присісти фалди (Ірина Вільде, Винен.., 1959, 27).
3. геол., рідко. Складка на місцевості, у надрах землі тощо. Було цікаво, наприклад, знати, що територія басейну колись була вкрита фалдами — кроквоподібними згинами на земній поверхні, залишками великих гір (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 126); — Вона [руда] тягнеться в надрах підземними смугами, часом перериваючись або розходячись хвилястими фалдами вниз чи вгору (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 301).