ЕСТЕ́Т, а, чол.
1. Прихильник відірваного від життя «чистого мистецтва», естетизму (у 1 знач.). Шевченко в противагу естетам, які неодмінно жінку малювали ефемерною, подібною до ангела, неземною, — портрет обдуреної нещасної Катерини своєї дав простими, земними, реальними мазками (Павло Тичина, III, 1957, 124).
2. Прихильник усього прекрасного, витонченого. В більшості випадків [Нечуй-]Левицький, залишаючись художником-артистом і естетом у своїх описах, не обмежується самоцільними зарисовками пейзажу (Радянське літературознавство, 1, 1957, 99).