ЕНКЛІ́ТИКА, и, жін., лінгв. Позбавлене власного наголосу слово, що стоїть після наголошеного і утворює разом з ним фонетичне ціле, об’єднане спільним наголосом. Слово, з належними до нього «проклітиками» та «енклітиками», в живому потоці мови входить, як відомо, до складу ритмічної групи як частина ще більшої ритмомелодичної одиниці (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 152).
ЕНКЛІТИКА
Тлумачення слова