ЕМПІРЕ́Ї, їв, мн., книжн. У старогрецькій міфології — найвища частина неба, наповнена вогнем і світлом, де жили боги. Уночі, у сонних мріях Летимо ми геть од світу, Хто летить в безодню чорну, Хто в сріблясті емпіреї (Леся Українка, I, 1951, 204).
♦ Витати в емпіреях див. витати.
ЕМПІРЕЇ
Тлумачення слова