ЕКЗЕКУ́ТОР, а, чол.
1. У царській Росії — чиновник, який відав господарськими справами і наглядом за зовнішнім порядком у якій-небудь державній установі. Екзекутор зігнувся і переступив поріг, за ним увійшов присяжний, а відтак Сівчук (Марко Черемшина, Тв., 1960, 56).
2. заст. Той, хто здійснював екзекуцію (у 1 знач.) або керував нею. На землі корчився підліток-підпасич під жорстокою рукою екзекутора — літнього селянина, що під кожний удар приказував щось люто й загрозливо (Юрій Смолич, I, 1958, 53).