ЕКАННЯ

Е́КАННЯ, я, сер., розм. Дія за значенням екати і звуки, утворювані цією дією. Спочатку більш-менш бадьоро вичитує Хома, потім збивається, здстрягає, витягує з себе такі, як і сам, довгі «екання» і, червоніючи, невдоволено махає рукою (Михайло Стельмах, I, 1962, 511); Кожному відомо, що вставних слів буде куди більше, коли самому неясна думка, яку хочеш висловити. Тут з’являються вже не тільки «проміжні» слова, а й «екання» та «мекання» (Наука і життя, 10, 1969, 41).