ДЗВІНИЦЯ

ДЗВІНИ́ЦЯ, і, жін. Вежа для дзвонів на церкві, при церкві або окрема будівля з дзвонами. До утрені завив з дзвіниці Великий дзвін (Тарас Шевченко, II, 1953, 38); Від старої Орської кріпості лишилася тільки кам’яна дзвіниця (Радянська Україна, 27.VIII 1959, 3);  * У порівняннях. Поставить він собі «двір» [замок], такий високий, як дзвіниця (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 101).