ДЗВІНОЧОК 1, чка, чол. Зменш.-пестл. до дзвінок 1. Людей уже повно. Дзвіночок голосненьке продзеленчав, а за завісою молодь у гримі .. метушиться (Андрій Головко, II, 1957, 163); * У порівняннях. Гримить голосочок, як срібний дзвіночок, по садочку лунає, та вже й соловейко, що співа раненько, так співати не здолає! (Леся Українка, III, 1952, 494).
ДЗВІНОЧОК 2 див. дзвіночки.