ДЗВІН 1, дзвона, чол. Ударний сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі або бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішений ударник (серце). На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий.. гук задрижав і розлився по селі на всі долини (Нечуй-Левицький, II, 1956, 267); Часто і поспішно бив на сполох церковний дзвін (Юрій Смолич, II, 1958, 31); * Образно. — А хіба це ваш дім? — простодушно спитав Михайлик, рукою широко обвівши й степ, і неозорі далі, і синій дзвін небес (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 47); * У порівняннях. Мов дзвони, загули кайдани На неофітах (Тарас Шевченко, II, 1953, 275).
ДЗВІН 2, дзвону, чол. Те саме, що дзвеніння. Чув дзвін, та не знає, звідки він! (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 185); Враз її збудив звук. Тепер вона зрозуміла — це був тоненький дзвін електричного дзвоника (Юрій Смолич, I, 1958, 84); * У порівняннях. — Леско! Леско! — гукнув дід, і голос його, як дзвін, роздався по лісу (Панас Мирний, I, 1954, 281).