ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до дзвеніти 1. Пливуть і тануть передзвони, — Байдужі до житейських справ… Дзвенячим містом, Авіньйоне, Іще Рабле тебе назвав (Максим Рильський, Дал. небосхили, 1959, 85); Просто на тебе падав з дзвенючим пронизливим свистом металевий хижак (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 89); Мов зливки золота із срібних лопат дзвінких раптом за спиною Котовського сипнув хто в потоки! Це його хлопці, горді за нього, .. сміхом дзвенючим сипонули..! (Павло Тичина, I, 1957, 272).
ДЗВЕНЯЧИЙ
Тлумачення слова