ДЗЬО́БИК, а, чол. Зменш. до дзьоб. Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очиці жмурить (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 204); Гуска-мати, вигинаючи шию, пила воду, а їй наслідували гусенята, задираючи в небо ніжно-рожеві дзьобики (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 80); Гукає [Терентій] до наймита, який уважно дзьобиком маслянки напуває пилом припалі машини (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 116).
ДЗЬОБИК
Тлумачення слова