ДЗЬОБА́ТИЙ, рідко ДЗЮБА́ТИЙ а, е.
1. Який має великий дзьоб. Лиш круки дзюбаті та сиві діди не радіють,.. гудять весну-скороспілку (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 189); Ліда підняла орлові дзьобату голову (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 6).
2. розм. Схожий на дзьоб; такий, як дзьоб. Сувора, з дзьобатим носом, вона була схожа більше на півня, аніж на жінку (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 88); — Ну, то чого ж ти мовчиш? — озвався другий, чорнявий [улан], з невеличкими вусиками під довгим дзьобатим носом (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 18).