ДЗЕЛЕНЧАТИ, чу, чи́ш, недок. Видавати дзвінкі звуки (про дзвоник, скляні і т. ін. предмети); дзвонити, дзвеніти. Дзеленчить довго й тоненько дзвоник (Степан Васильченко, I, 1959, 210); Від міцного кроку дзеленчить скло (Олесь Донченко, I, 1956, 390); На вулиці радісно дзеленчали трамваї (Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 18);
// перен. Те саме, що дзижчати. А мухи дзеленчать, і в’ються, і чорніють (Максим Рильський, I, 1956, 35).
ДЗЕЛЕНЧАТИ
Тлумачення слова