ДВОРНЯ́ГА, и, чол. і жін., розм. Непородний дворовий собака. В цих клітках сиділи собаки, переважно звичайні кудлаті дворняги (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 70); Чорний бровастий дворняга, скаженіючи, рветься на цепу (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 218).
ДВОРНЯГА
Тлумачення слова