ДВОЙКО́, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що двоє. Обоє вони були сироти, побралися й жили собі двойко (Марко Вовчок, I, 1955, 144); Македопиха теж взяла до своєї хати двойко хлоп’ят (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 332).
ДВОЙКО
Тлумачення слова