ДВОЄДУШНИЙ

ДВОЄДУ́ШНИЙ, а, е, заст. Лицемірний. — Не міг він бути таким підлим, таким двоєдушним! (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 206);
// 
//  знач. ім. двоєдушний, ного, чол.; двоєдушна, ної, жін. Лицемірна людина; дворушник. Лише двоєдушним буває спокійно і тихо, Лише безхребетні не мають собі ворогів. Я на спис підійму велике й маленьке лихо, Я хочу горіти так, як Ілліч горів! (Любов Забашта, Квіт.., 1960 і 156).