ДВО́ЄЧКО, невідм., числ. кільк., збірн. Пестл. до двоє. — От десь горе: ми ще самі, двоєчко нас, а то, борони боже, сім’я велика, діточки дрібні, пищать з голоду, а тут ні крихіточки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 94); — Промов, серце, словечко, Як ми любилися двоєчко (Народна лірика, 1956, 219).
ДВОЄЧКО
Тлумачення слова