ДВІРНИ́К, двірника, чол.
1. Працівник будинкоуправління, що стежить за чистотою і порядком у дворі та на вулиці біля двору. Він зайшов до двірника, почав розпитувати його (Іван Микитенко, II, 1957, 343); Двірники ще замітали вулиці й поливали тротуари з довгих шлангів (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 41).
2. розм. Рухома стрілка для механічного очищання вітрового скла автомашини від снігу, пилу, крапель. Дощ барабанив по криші [покрівлі] лімузина, спливав по вікнах, з лобового скла його запопадливо стирали механічні двірники (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 224); Водій пильно вдивлявся у невелике півколо очищеного «двірником» вітрового скла (Вечірній Київ, 7.IV 1958, 2).