ДУ́ТИЙ, а, е.
1. З порожниною всередині; вигот. способом дуття. Як пішла, наша Устя гуляти… Дутого золотого намиста накупила (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 513);
// Наповнений повітрям, надутий. Приїхав [Гасанчук] новою тачанкою на гумових дутих колесах (Олесь Гончар, I, 1954, 478).
2. перен., розм. Який не відповідає дійсності, навмисне перебільшений. Роздмуханий успіх, дуті «особливі» п’ятірки не можуть стати чимсь тривалим і постійним (Олесь Донченко, V, 1957, 492).