ДУ́СЯ, чол. і жін., розм., рідко. Уживається перев. при пестливому звертанні до кого-небудь. — Та встань, мила, та встань, дусю, не лежи (Павло Чубинський, V, 1874, 581); [Душечка:] Ромцю, ти ж, дусю, не забувай… (Степан Васильченко, III, 1960, 432).
ДУСЯ
Тлумачення слова