ДУШИТИСЯ, душуся, душишся, недок.
1. Умертвляти себе, здавлюючи горло і насильно припиняючи дихання.
2. Задихатися від нестачі повітря, диму, задушливого газу і т. ін. Хтось вхопив мою голову і мокрою ганчіркою забив уста. Я душився, стогнав, кидався на всі боки (Мирослав Ірчан, I, 1958, 301); Як душитись в продимленій теплушці чи в прокуреному вокзалі, хіба не краще пройтись по незнайомому місту! (Андрій Головко, II, 1957, 534);
// Втрачати можливість вільно дихати від кашлю, сміху і т. ін. Я в «ослячій» лавці, обік покараного товариша, душився від плачу (Іван Франко, IV, 1950, 231); Вихованки душились зо сміху, не сміючи пирснути, щоб не викликати лютого гніву матушки (Олесь Донченко, III, 1956, 22).
3. Налягати, натискувати один на одного. В сінях юрба, душачись до млості, дала панам широку дорогу (Леся Українка, III, 1952, 673); Усі старалися серед натовпу зробити собі якнайбільше місця, незважаючи, що другі душилися, попихаючи один другого (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 41); Вони [рослини] лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлись на хлів (Олександр Довженко, II, 1959, 10);
// перен. Жити, працювати в тісному приміщенні, в тісноті. Наробили якихось перегородок, помежували людей та й душаться у тих тісних суточках (Панас Мирний, III, 1954, 247).
4. Пас. до душити 2, 3.