ДУШЕЧКА

ДУ́ШЕЧКА, и, жін. Пестл. до душа 1—3, 5. Я до неї кинулась, перехрестила. Воно зітхнуло разочок, і душечка її одлетіла… (Марко Вовчок, I, 1955, 269); Якби оце мені вмерти тут у малині. Хай тоді шукають, хай жаліють, який я був ловкий хлопчик, свята душечка (Олександр Довженко, II, 1959, 16); Ліс більшає, густішає. По дорозі — ні лялечки, ні душечки (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 136); Прозм. Уживається при пестливому звертанні до жінок. Далі дівчата, буцімто жартуючи, і заспівали: Та ти, душечко, наша Мар’єчко! (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 76); — Жінко-душечко! Приголуб мене, щебетушечко! (Степан Руданський, Тв., 1956, 65).