ДУРНІСІНЬКО, присл., розм.
1. Даром, ні за що, без оплати. — Нажала тобі дурнісінько півкопи жита, а ти й добридень не скажеш! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 8); — Справді світ інший настає, — думала стара, — бо брат з брата дурнісінько гроші цупить, не соромлячись ні людей, ні бога (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 108).
2. Зовсім даремно, без потреби, без причини. — Ти дурнісінько на мене сердишся. Я молода, люблю товариство, — без його мені важко, — нудьга бере (Нечуй-Левицький, III, 1956, 101).